Вірш тижня
Close
Валерій Пузік

землі моєї країни…

землі моєї країни
вистачить
на мільйони могил

міст –
на мільйони снарядів
ракет
та мін

людей –
на десятки років
війни

війни –
на два
може три покоління
поки будуть живі

батьки
передаватимуть зброю свою
дітям своїм
як сімейну реліквію
чи оберіг

– останній патрон для себе
запам’ятав?
– так!

села
які згорять в попіл
так і залишаться нічиїми

тут не ходитимуть люди
відірвані ноги
кістками
вздовж замінованих стежок
лежатимуть на сонці
чи під снігом

посадки
в яких виростатимуть замість дерев руки
і вибухатимуть квітами навесні
жуками
та метеликами

і поля
де
замість картоплі та буряків
замість пшениці гречки та гороху
проростатимуть
голови
серця
печінка та нирки

замість бджіл – мухи
замість пісень – відрізані вуха

землі моєї країни
вистачить
усім

їж її як хліб

Завантажуйте наші додатки:

Випадкові вірші

Богдан-Ігор Антонич

Елегія про перстень молодості

Розсунулись, мов карти стіни,
угору стеля поплила,
і вікна згасли в синій тіні,
найближчі речі вкрила мла.
Так ява стала сном.
Уже не стеля, лиш глибінь,
уже не стіни — далечінь
і, наче іскри в тиші сплячій,
далекі, недосяжні в мряці,
дзвінкі, мінливі та дрижачі,
засяли зорі над столом.

І я спокійний та невгнутий
під небом, що важке, мов камінь.
Мені сьогодні не заснути.
Пишу холодними руками
оці слова.

Ріка шумить, мов млин, що мрії меле.
Головокружним ночі хмелем
п’яніє голова.
Ось таємнішає природа
в безбожно первісній красі
(словами не розкрити тайн її).
Яка ж страшна оцього світу врода,
що отруїла дні мої.

От жив звичайно, як усі,
мантачив безтурботно час,
аж забаглось мені нараз
чогось незнаного.

Сьогодні вже не так, не так:
складнішає життя,
і, наче чорний стяг,
шумить над серцем кожна ніч,
і місяць — мідний птах,
таємна рожа неба, лампа
поетів та сновид
веде мене в сріблистих снах
зигзагом мрії та безумства
понад безодню світу.
Мов ртуть, підноситься солодкий жах
до горла і до мізку,
аж струни-нерви задрижать.
Тоді вдаряє пісня стусаном ножа,
тоді лунає пісня різко.

Ну, сам скажи,
навіщо це усе,
навіщо мерзти
в красі холоднім сяйві.
Ось, краще бережи
твоєї молодості перстень.
Отих хвилин,
коли ще світ, мов серце, був широкий,
коли не снився сон лихий мені,
коли ще хлопцем сивооким
сміявся щиро й дзвінко
та без журби мантачив дні.

Так час перегортає
мого життя нову сторінку.

І знаю тільки те,
що треба пісню, наче тінь, нести з собою,
що треба йти, невпинно йти
назустріч мертвій тишині
за зовом вітру — за зовом ночі,
аж попіл сну засипле очі.
Спочине серце під крилатим кленом,
порине в море трав зелене,
і тільки пісня вільна, спіла,
жива, нестримна, горда, сміла
ітиме далі вже без мене.

Тарас Шевченко

Г. 3.

Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать. А я
Про тебе, воленько моя,
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
І прехорошою такою
Так, як тепер на чужині,
Та ще й в неволі. Доле! Доле!
Моя ти співаная воле!
Хоч глянь на мене з-за Дніпра,
Хоч усміхнися з-за ….

І ти, моя єдиная,
Встаєш із-за моря,
З-за туману, слухняная
Рожевая зоре!
І ти, моя єдиная,
Ведеш за собою
Літа мої молодії,
І передо мною
Ніби море заступають
Широкії села
З вишневими садочками
І люде веселі.
І ті люде, і село те,
Де колись, мов брата,
Привітали мене. Мати!
Старесенька мати!
Чи збираються ще й досі
Веселії гості
Погуляти у старої,
Погуляти просто,
По-давньому, по-старому,
Од світу до світу?
А ви, мої молодії
Чорнявії діти,
Веселії дівчаточка,
І досі в старої
Танцюєте? А ти, доле!
А ти, мій покою!
Моє свято чорнобриве,
І досі меж ними
Тихо, пишно походжаєш?
І тими очима,
Аж чорними — голубими,
І досі чаруєш
Людські душі? Чи ще и досі
Дивуються всує
На стан гнучий? Свято моє!
Єдинеє свято!
Як оступлять тебе, доле,
Діточки-дівчата
Й защебечуть по своєму
Доброму звичаю,
Може, й мене ненароком
Діточки згадають.
Може, яка і про мене
Скаже яке лихо.
Усміхнися, моє серце,
Тихесенько-тихо,
Щоб ніхто і не побачив…
Та й більше нічого.
А я, доленько, в неволі
Помолюся богу.

[Друга половина 1848, Косарал]
Максим Рильський

“На порозі гість веселий…”

На порозі гість веселий —
Дощ блакитний, весняний…
Хто постелю нам постеле
У світлиці запашній?

Хто під вогке рокотання
Малих крапель по шибках
Нагадає про кохання
Дивним огником в очах?

Хто? Як зветься? Як сміється?
Як цілує? І кого?
Чи до серця пригорнеться
До забутого мого?

1919

Вибрані поети

Аттила Могильний

Аттила Вікторович Могильний (16 вересня 1963, Київ — 3 вересня 2008, Київ) — український поет, дитячий письменник та перекладач, укладач неформального часопису \"Абаба-галамага\". Один із небагатьох київських династійних поетів: його батько — поет Віктор Могильний, відомий як Віть Вітько. Мати — Аврелія Могильна, угорка з Ужгорода (звідси угорське ім'я Аттила).

Надія Глушкова

Надія Глушкова (народилася 1994 р. в Одесі) — поетка, публікувалась в альманасі Alpha Centauri, колишня учасниця одеського Театру поезії "Токи Фуко" і проєкту LitZustrich, учасниця Міжнародного літературного фестивалю в Одесі 2021 року та фестивалю української культури ВИДЕЛКАFEST 2022, працювала журналісткою та лінійною продюсеркою на одеському Суспільному, наразі працює в комунікаціях.

Богдан Рубчак

Богдан Рубчак (6 березня 1935, Калуш — 23 вересня 2018, Нью-Джерсі) — український письменник (поет, літературознавець, есеїст). Автор збірок поезій, співредактор і співупорядник книжок, представник модернізму в українській поезії 1960-их років, член Нью-Йоркської групи. З 1948 у США: з 1968 викладач у Рутґерському, з 1973 — в Іллінойському університетах. Перекладав з англійської, німецької, французької. Вважається одним із видатних поетів української діаспори.

Колекції

Бароко

2 поетів
Бароко (XVII - XVIII ст.) — напрям у літературі та мистецтві загалом, характерними ознаками якого був...

Романтизм

15 поетів
Романтизм (XVIII - XIX ст.) — напрям у літературі та мистецтві загалом, характерними ознаками якого є...

Модернізм

13 поетів
Модернізм (XIX - XX ст.) виник як реакція на численні революції, урбанізацію та індустріалізацію, на нього також...

Наші 20-ті

19 поетів
Наші 20-ті — термін, котрий створила українська літературознавиця Ярина Цимбал на позначення української...
Вибір редакції

Аванґард

5 поетів
Аванґард (20-ті рр. ХХ ст.) — течія, визначальними ознаками якої було руйнування традиційних форм і канонів...
Вибір редакції
Неокласики (початок ХХ ст.) — група українських поетів та письменників-модерністів початку ХХ століття...